Серед численних свят церковного календаря у народному побуті чи не найбільш “жіночим” вважалося Катерини, 7 грудня. Адже в Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: її називали повелителькою дівочої долі. Найчастіше до неї зверталися дівчата, щоб вона дала добру пораду й ощасливила подружнім життям. Тож дівчата і молилися, і ворожили, закликаючи свою долю. А парубки напередодні свята строго постили, бо також сподівалися, що тоді доля пошле їм гарну дружину.
Один з найпоширеніших способів дівочих гадань. До сходу сонця слід піти до саду і зрізати гілочку вишні. Потім поставити її у глечик з водою. Якщо до Меланки (13 січня) вишня зацвіте – добра прикмета, а якщо засохне, то доведеться ще рік дівувати.
Зранку на Катерини незаміжні дівчата зносили до однієї з осель продукти,готували з них борщ та кашу, але пісні. А ввечері влаштовували вечорниці. На спільну трапезу парубки приходили без запрошення. За столом їм годилося сідати парою з дівчиною. Веселилися, співали пісень, переважно колядки, у яких згадувалося про долю. Тільки танцювати цього вечора не можна було, бо триває Різдвяний піст, Пилипівка.
Перед світанком дівчата загортали залишки спільно приготовленої вечері новим рушником і прямували до воріт закликати долю: «Доле, доле, іди до мене вечеряти!». Якщо у відповідь заспіває півень, значить, доля відгукнулася. Кепська справа, коли півень не заспіває.
У народі кажуть:
- Як Катерина по воді, то Різдво по льоді.
- Як на Катерину холодно, то буде голодно.
- На Святу Катерину ховайся під перину.
Підготував Тарас ЛЕХМАН