6 січня — Надвечір’я Різдва Христового, Святий вечір, Багатий вечір, якого з нетерпінням чекає уся родина. А перша зірка на небі сповістить, що народилося Дитятко Боже.
З давніх-давен в Україні готувалися до цього свята дуже ретельно. Колись і вогонь для печі добували старим прадідівським способом: за допомогою кремнію та кресала, або терли поліном до поліна. Потім господиня запалювала дванадцять полін і готувала на них дванадцять страв, хоч і пісних, але таких, що щедро представляють плоди поля і городу (насамперед – плоди людської праці) – горох, квасоля, капуста, картопля, гречана каша… Додавалися до них риба, гриби. Та основа багатого столу – узвар і кутя.
У цей час господар порався біля худоби. Вдарити сьогодні тварину чи сказати до неї лайливе, лихе слово – великий гріх. Навіть котика і песика не ображали. Вірили, що у Святий вечір тварини вміють говорити людською мовою, отож неодмінно поскаржаться Ісусикові на господаря.
Здавна в Україні у переддень Різдва Христового строго постили. Такої обітниці дотримувалися навіть діти. Після заходу сонця господар зі всією родиною ставав на молитву. Після молитви він вносив до хати дідуха – сніп жита, який символізував дух предків та достаток. Сіном прикривали стіл і лише потім накривали скатертиною. Оберемок сіна також клали під стіл або під покуть – постіль для Ісусика. Це робили діти до семи років. На чотири кути столу клали по зубчику часнику, «щоб зуби не боліли». Запалювали воскову свічку. Мати ставила на стіл дванадцять страв, а діти з батьком дивилися у небо, виглядали першу зірку, з появою якої починалася вечеря. Їли мовчки, у духовних роздумах. Опісля частинку вечері діти розносили бідним, стареньким самотнім людям; частинку залишали на столі «для померлих», власне, столу не прибирали. По вечері першою лунала колядка «Бог Предвічний народився…».
Підготував Тарас ЛЕХМАН