Ірина – майстер контрольний підземний відділу технічного контролю якості вугілля однієї з шахт ДП “Львіввугілля”, працює на посаді кілька місяців, на час дії воєнного стану. До цього була оператором хімводоочистки на двох вже закритих шахтах. Перевелася на діючу копальню, де згодом стала гірником поверхні у ВТКЯВ. Має освіту лаборанта та диплом гірничого коледжу.
- Коли з’явилась вакансія, вирішила спробувати. Під землею загалом страху не відчуваю, робота подобається. Моє завдання – зробити контрольні заміри виймальної потужності пласта. Щоб вугілля відповідало показникам якості, здійснюється періодичний контроль за дотриманням технології видобутку в очисних і прохідницьких вибоях. При вийманні гірничої маси бокові присічки породи, тобто домішки золи у вугіллі, повинні бути якомога меншими, відповідати технологічному паспорту. Тоді на-гора видається максимально якісне вугілля, – розповідає Ірина.
Щодо особистого, то вже майже два роки Ірина з донькою Оксаною й сином Володимиром живуть та відчувають війну не за новинами, а за дзвінками чоловіка і тата. Дмитро багато років працює механіком техкомплексу іншої шахти #ДП_Львіввугілля. Зголосився добровольцем на війну. З перших її днів боронить державу на передньому краї оборони. Воїн дуже цінує надійну підтримку своїх колег-гірників і профспілки: допомогли зі зборами на автомобілі, окуляри нічного бачення, передали берці, термобілизну.
- Жінки під землею? Чому б і ні? Зрештою, це просто інші робочі обставини, – впевнена Ірина. – Звісно, потрібно керуватися здоровим ґлуздом і бути готовою до незвичних умов. Зараз гірників відчутно мало на зміні. Багато хлопців на фронті. Є ж певні роботи, без яких не обійтися в шахті, вони потребують навичок, вправності, але не сили. Думаю, жінки б змогли.