Обрядові дії, пов’язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах українців, та й не тільки в них (календарних), бо часто використовувалися у повсякденні. Ці обряди мали забезпечити людині здоров’я, зміцнити добробут сім’ї, посилити плодоріддя землі й плодючість худоби, вберегти господарство від нечистої сили, “злого ока”, ворожбитів. Саме до таких рослинних символів належить дуб.
Він здавна користується в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов’яни влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства. Звісно, з прийняттям християнства такі ритуали поступово відходили у минуле, а згодом канули в лету.
На Зелені свята молодь влаштовувала т. зв. “гральний дуб” (або “сухий дуб). Для цього у центрі села, іноді за околицею, ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом від воза, прикрашали її травами, квітами, барвистими стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого “дуба” відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував буяння природи, спалах літа. Адже, за фенологічними спостереженнями, якщо зацвів дуб — прийшло справжнє літо. Не випадково на Трійцю, з-поміж іншої зелені, гілками дуба, рясно вкритими листом, прикрашають оселі. Це — і символ багатства, і міцності роду.
У народних думах та піснях дуб виступає в образі молодого козака. У пісні співається:
“Чом дуб не зелений?
Лист хмара побила;
Козак невеселий -
Лихая година”.
В українському фольклорі дуб та береза часто порівнюються з козаком і його матір’ю. Ось, приміром, такий пісенний варіант:
“Ой дуб до берези
Гіллям похилився,
Козак своїй матусеньці
До ніг уклонився”.
У весільних приповідках і побажаннях дуб виступає символом подружнього життя, міцного здоров’я та довголіття. Тож приповідають:
“Дарую два дубочки,
Щоб жили в парі, як голубочки!”.
Або таке:
“Дарую дуби, що в діброві,
Будьте дужі та здорові!”.
Коли народжувався син, батьки, за народним звичаєм, неодмінно висаджували два жолуді; а коли донька — висівали калинове зерня.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.