Щедра, багата, золота пора року — Осінь… Але таки навіює смутком, манить птахів у вирій, і вже не почуєш їхнього веселого співу, щебету, тільки сповнене тугою журавлине “курли-курли” лине з піднебесся; землю сповиває, мов пеленою, густими туманами, що світу Божого не видно; часто плаче холодним дощем. А якщо вже самій набридне негода, то посміхнеться на день-два теплим сонечком, а то й потішить “бабиним літом”. Якою ще вона постає в народній уяві українців?..
…Непомітно, але впевнено вступає у свої права Осінь, поважна, вельми розсудлива жінка, вправна господиня-газдиня, яка всьому раду дасть, перелічить усі овочі та фрукти, ретельно пильнує, аби жодної травинки, жодного цілющого корінчика задарма не пропало. Обходить вона ліси, луки, городи та сади, робить це неквапливо, бо прискіпливо перевіряє, чи вчасно врожай зібрали, чи всього добра вдосталь на зиму заготовили. Тому вдячні селяни саме на її честь справляють свято врожаю, починають масово ярмаркувати, продаючи городину та садовину, хваляться (мають право на те!): “Моїми руками вирощено!”.
Лихо тому, хто ледачкує цієї пори, та й до настання Осені не подбав, – не бачити йому добробуту, буде, наче ведмідь, у своєму лігвищі лапу ссати. Той хоч наситився за літо.
Полюбляє вона жовтогарячі кольори. Подейкують старші люди, ніби колись Осінь втратила свого чоловіка, якого дуже кохала і жила з ним у мирі-злагоді, то тепер за ним таку жалобу носить.
Також вважає своїми святим обов’язком видавати дівчат заміж, пекти до шлюбу багатий коровай із борошна зерен нового врожаю, принаймні, допомагає цьому весільним господиням. Тому свого середущого сина, а зветься він — Жовтень, зробила на весілля щедрим. Усім молодятам бажає добра-щастя, і щоб лиха доля минала.
Втім, Осінь — удовиця весела, чепурна, у таку й закохатися можна. Не лише на весіллях полюбляє погуляти, а й на вечорницях побувати. Однак справляє їх тільки після закінчення нагальних польових робіт. Та й там не ледачкує. Сяде, бува, на вечорницях поміж жінками, молодицями, поспіває, пожартує, повеселиться, і давай-но з іншими прясти, ткати, вишивати… Завжди собі роботу знайде!
Трапляється, що Осінь буває не в гуморі. Чи то настрій навіюють спогади про померлого чоловіка, чи ще щось… Ось тоді стережися! Темних хмар нажене, заллє рясними дощами, багнюкою по дорогах-шляхах розвезе… І поки не заспокоїться — негода не вщухне. Коли вже вельми розізлиться, то може снігом притрусити, морозцем припекти, зі злими вітрами у танку погуляти-покружляти. Тому люди про всяк випадок тоді навіть носа на двір не показують. Краще вдома заждати, допоки Осінь не заспокоїться.
…А як покриє землю молочним туманом — дасть добру підказку: “Іди у ліс, збирай гриби!..”. Найбільше вона полюбляє і роздаровує людям опеньки. Хоча у кошиках грибників трапляються запізнілі білі гриби, маслюки, рижики та сироїжки, підберезовики…
Якою б почасти прикрою Осінь не була, але на неї мало хто ображається, сердиться. Вона завжди подбає про те, щоб у роботящої людини був достаток на столі.
Тарас ЛЕХМАН