- Якби ж кожен так завзято міг працювати, як він! – відгукуються на шахті “Червоноградська” про бригадира дільниці підготовчих робіт №1 Віктора ГАРКАВОГО.
Досвідченого гірника поважають як професіонала гірничої справи і шанують за добрі людські якості: завжди у гарному настрої, у роботі вимогливий до себе та справедливий до інших.
Вперше на копальню він прийшов молодим хлопцем у далекому 1989 році, приїхав з Дніпропетровщини, звідки родом, на заклик старшого брата Володимира, який тоді вже очолював на шахті прохідницьку бригаду.
- Подався сюди, як раніше казали, “за довгим карбованцем”, але прижився, і мій дім вже тут, – говорить шахтар. – Спочатку був прохідником, а вже кілька років як машиніст гірничих виїмкових машин, по-простому “комбайнер”, прокладаю на КСП-22 підземні стежини. Колеги обрали бригадиром. Я ще зі старого покоління гірників, а зараз на дільниці переважно молодь. Вчу їх працювати, як колись вчили мене – викладатися наповну, вникати у все, адже зайвих навичок у шахті не буває.
Добре, розмірковує Віктор Григорович, що і директор Вадим Крась, і начальник ДПР-1 Віталій Маїк пройшли, як-то кажуть, усі кар’єрні щаблі й з розумінням ставляться до людей. Зараз на проходці – стара, зношена техніка, яку ремонтують у мехцеху, тому бувають й простої у роботі. Людський ресурс – міцний, а от технічний вичерпується…
Бригадир певен, що один у полі не воїн, у прохідницькому забої небезпека завжди чатує поруч, і життя кожного безпосередньо залежить від надійного плеча товариша. Звідси, напевне, і уславлена шахтарська дружба на все життя.
Марія ЛУЦЕНКО
За матеріалами газети «Гірник»