2 жовтня ПАТ “Шахта “Надія” святкуватиме 55-річний ювілей. За час її експлуатації видобуто майже 30 мільйонів тонн вугілля, пройдено близько 400 кілометрів гірничих виробок. Історія цієї шахти мала злети і падіння як у виробничих показниках, так і в інших напрямках життєдіяльності. Найкритичніший – 1992 рік, коли тодішнє її керівництво вирішило, що нема перспектив: запаси вугілля вичерпуються, працівників бракує… Проти такого рішення виступив профспілковий комітет на чолі з Миколою Григоровичем Криштопою. Він 1997 року очолив підприємство, разом з однодумцями вдихнув в нього нове життя. Естафету у грудні 2015 року надійно підхопив Михайло Петрович Пугач…
Михайло Петрович 35 років працює на шахті “Надія”. Пройшов усі щаблі професійного зростання – від машиніста електровоза, механіка дільниці шахтного транспорту, головного механіка, головного енергетика, заступника директора з виробництва – аж до директора. Конкурс на посаду виграв у двох інших претендентів. Як сам каже, знає всі нюанси роботи і в шахті йому нічого не тяжко і не страшно.
Редакція “Новин Прибужжя” запросила Михайла Пугача на передювілейне інтерв’ю.
- “Надія” з 2003 року працює самостійно, вийшовши зі складу ДП “Львіввугілля”, – розказує Михайло Петрович. – Коли нашу шахту відокремили, в міністерстві сказали, що пускаємо вас у вільне плавання, але без дотацій. З того часу з держбюджету “Надія” не отримала ні копійки. Сказати, що було тяжко – не сказати нічого. Тим не менше, підприємство вистояло, міцно стало на ноги. Це заслуга всього колективу і нашого директора Миколи Григоровича Криштопи, який віддав “Надії” 17 років – віддав здоров’я, все, що міг… Збирав колектив, кував його, доводив до порядку, і у нас нема, щоб працівник не виконав наряд і поспішив на-гора. І так на усіх інших ділянках роботи.
Вимагаючи відповідального ставлення до професійних обов’язків, для працівників на шахті створені належні умови праці, побуту і відпочинку – з повагою до них. Більше ніде не знайдете такого функціонально продуманого, за сучасними зразками відремонтованого АПК, заквітчаного і впорядкованого підприємства, як “Надія”. Тільки сумлінно працюй.
Впродовж уже 20 років шахта достроково виконує річні програмні завдання. Цього року про виконання річного плану з вуглевидобутку ми відзвітували 1 вересня. На гора видано 135 тисяч тонн вугілля. Наше вугілля якісніше, ніж на інших підприємствах Прибужжя, тому його відразу відправляємо споживачам – насамперед на Калуську ТЕЦ, цементні заводи, іншим. З реалізацією вугілля проблем нема…
Кошти від реалізації вугільної продукції скеровуються насамперед на зарплату, сплату поточних податків і зборів, виробничу діяльність, утримання соціальної сфери. В нас вчасно виплачується зарплата – на 25 вересня працівники “Надії” вже отримали аванс, підприємство заплатило за електроенергію, оплачено поточні податки. Зарплата ГРОЗ за вересень очікується 14500 гривень, прохідників – 14800. Можливо і більше, у попередньому місяці зарплата ГРОЗів була 17 тисяч гривень, 16 тисяч гривень – прохідників. Підземні робітники мають зарплату 12 тисяч гривень. Зарплату ми будемо піднімати і надалі. Нам зараз на роботу потрібні прохідники, ГРОЗи, електрослюсарі – з дорогою душею приймемо. Лиш би люди сумлінно працювали.
До речі, у нас працівники у повному обсязі забезпечені спецодягом (натільна білизна, робочий одяг, чоботи, рукавиці, каски, мило), засобами індивідуального захисту, бракує тільки саморятівників. Їх в Україні на цей час не виробляють, тому нема як доукомплектувати.
А безпека праці для мене особисто – понад усе. Весь час буваю в шахті. Кажу, якщо є загроза для життя, здоров’я – закріпіть, не спішіть, щоб було надійно. Мені вугілля з порушеннями техніки безпеки не потрібно.
- Михайле Петровичу, вугільні підприємства Прибужжя потерпають через старе обладнання, брак коштів на модернізацію. Як цю проблему вирішуєте ви?
- На шахті дуже добра база з ремонту обладнання і висококласні фахівці у цій сфері. В нас механізований комплекс має 26-27 років. А один комбайн – аж з 1987 року. Вони давним-давно мали бути списані. Але ж тоді взагалі не було б чим працювати. Щоб придбати нове – потрібні великі кошти. Тому все ремонтуємо, в т. ч. секції. Зараз Дніпропетровський агрегатний завод робить нам нові гідравлічні стояки. А далі справа рук наших спеціалістів – успішно справляються.
Наступного тижня хочемо здати в експлуатацію нову 165 лаву, на яку маємо велику надію – це малозольна лава. Буде ще одна – 271 лава, вона унікальна по розмірах, доводиться вибирати навіть з маленьких лав. Але моє бачення таке – шахта має перспективу, даю гарантію, що і 2018 рік наше підприємство буде успішно працювати. А надалі треба робити розвідку, бо балансових запасів в нас майже не залишилося.
Коли я брав участь у конкурсі на заміщення посади директора шахти “Надія”, то довелось почути, що після смерті Миколи Григоровича Криштопи нашої шахти за півроку не стане. Проаналізувавши, я ж бачив ситуацію по-іншому: гарантовано два роки стабільної роботи. 24 грудня якраз буде два роки, як я директор. Упевнений, що слово своє дотримаю і також, як уже сказав, ми успішно працюватимемо і увесь наступний рік. І не тільки, щоб йшло виробництво, а, насамперед, щоб працівники “Надії” заробляли достойні зарплати. Людей можна втримати тільки доброю зарплатою. Зараз на шахті працює 889 осіб, це на 1 вересня ц. р. Їх середній вік -33 – 35 років. Працюють в нас цілими сім’ями, адже, крім основного виробництва, є й підсобне господарство, швейний цех, млин, пекарня… “Надія” утримує дитячий садок на 170 місць. До речі, на нього у рік іде 3,5 мільйона гривень. Це великі кошти, підприємство хоче, аби садочок перейшов у комунальну власність. Наразі згоди на це влади міста нема. Хоча шахтні садочки ДП “Львіввугілля” Червоноградська міська рада перебрала.
В «Надії» є інші невирішені питання, маємо над чим працювати.
- Михайле Петровичу, пройшовши з “Надією” 35 років, і два з них – директором, втримуючи підприємство серед небагатьох тих, хто сам дає собі раду, – на кого опираєтесь?
- На колектив. На головного інженера Сергія Троцька, заступника директора з охорони праці Олександра Бондаренка, – це люди, які відповідально ставляться до своїх обов’язків, на них завжди можна розраховувати. У нас працює унікальний головний маркшейдер, яка на підприємстві 45 років, – Алла Марченко, людина, яка все своє життя віддала шахті, спеціаліст, кращого від якого не знайдеш… Одним словом – у нас справжній колектив, який я щиро вітаю з ювілеєм, бажаю всім відмінного здоров’я та успішної праці. Стверджую: в “Надії” є не тільки надія, а й упевненість в майбутньому.
Записала Марія КРЕЧКІВСЬКА.
За матеріалами газети «Новини Прибужжя»