Роман ГРИНЧИШИН – машиніст підземних установок дільниці конвеєрного транспорту шахти “Червоноградська” – патріот, але не хизується цим, а просто мовчки, попри все пішов виконувати свій військовий обов’язок у липні 2014 року. Ще під час проходження строкової служби в армії присягав на вірність державі й для нього це не порожні слова.
- Під час подій на Майдані у Києві, я не був аж таким активним учасником, однак бував там, аби на власні очі побачити, що відбувається, – розпочав розмову Роман Романович. – Коли почалося протистояння на Сході України, я не чекав повістки, а сам пішов у військкомат, мені тричі відмовляли, але все ж мобілізували у третій хвилі. Скажу, що ніколи не мав наміру ховатися і уникати цього. Я йшов туди зі сподіваннями, що скоро все закінчиться, і ворог відступить. По приїзді на Яворівський полігон мене скерували у 80-аеромобільну бригаду (тепер десантно-штурмова бригада) навідником на БТР-80. Після проходження ознайомлювальних військових навчань, нас відправили в зону проведення АТО на Луганщину.
- На той час лінія фронту рухалася, тому постійного місця дислокації в нас не було, – продовжив розмову боєць.- Прибуваючи на місце, ми створювали умови побуту, знайомилися один з одним. Бувало й таке, що ще не встигли розташуватися, а вже потрібно відступати, бо ворог “поливав” нас вогнем. Спочатку я не міг усвідомити, що тут відбувається, адже гадав, що такі події ненадовго.
Свій щоденний хліб бійці ділили не тільки із місцевим населенням, але й з чотирилапими братами нашими меншими, які залишилися без опіки господарів.
- Неодноразово під час патрулювання селами до нас прибивалися бездомні собаки, які були приязні до людей у військовій формі. В моєму БТРі жила польова миша, яку я підгодовував, і ця тваринка так і проїздила зі мною всю мою мобілізацію, – пригадав з усмішкою боєць.
Роман Гринчишин, служив з хлопцями різного віку, професії та віросповідання. В одному взводі з ним служив Петро Підгайний з шахти “Червоноградська” та Тарас Гургула із “Лісової”, який знову пішов служити за контрактом.
- Після демобілізації у вересні 2015 року я продовжую підтримувати зв’язок із своїми побратимами. При нагоді зустрічаємося та згадуємо нашу службу. Мені приємно було з ними ділити один бліндаж. Накази виконували беззастережно, однак офіцери швидше були для нас друзями, аніж суворими військовими керівниками. Там, на Сході, ми були наче одна сім’я і мета у всіх була одна – захист Батьківщини, – підсумував воїн-шахтар із шахти “Червоноградська”.
Ігор ЙОСИПІВ
За матеріалами газети «Гірник»