Окремі дні та тижні Великого посту мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть пересторогами…
Перший тиждень називається Збірним, за другим і третім назви не закріпилися, четвертий — Середопісним, п’ятий — Похвальним, шостий — Вербним (Квітним), сьомий — Білим.
Починається Великий піст Жилавим понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав ще одну назву — Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у роті не залишилось і крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не пили! Тільки полоскали! Господині, наприклад, набирали її кришкою від того горщика, у якому варили кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і така назва — Чистий понеділок. Адже господині нічого не готували, тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних страв (і саме у Великий піст) тримали окремий посуд.
У першу суботу посту святили у церкві хліб, мед тощо. Існує звичай замовляти у цей день панахиду за упокій померлих родичів – “давати мисочку”. На молитву не можна спізнюватися!
Збірна неділя — перша неділя Великого посту. Дівчата виконували цього дня магічні дії: варили кашу з маком і закопували її у землю, щоб “відвернути нещастя”.
Четвертий тиждень — Середохресний, коли “піст ламається навпіл”. Середохресною є й середа, а завершує його Хрестопоклінна неділя. У Середохрестя господині сіяли капусту, помідори й мак (щоправда, тепер він під забороною). Вважалося, якщо розсаду засіяти у Середопістя, то вона не буде боятися морозу.
Похвальний — п’ятий тиждень Великого посту. У суботу на цьому тижні, як вважали наші предки, працювати не можна, бо це свято Похвали Пресвятій Богородиці. Дозволялося тільки сіяти розсаду.
Шоста субота — Вербна, або Лазарева, на честь воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря. Можемо її вважати святом дітей. Адже малеча йде заготовляти вербові галузки. Кому дістанеться найбільша — той буде щасливим!
У неділю на Вербному тижні святять вербу. Коли закінчилась церковна служба і священик окропив водою вербове гілля, люди поспішають додому, щоб виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом. Тому її галузки ставили за іконами, садили у полі, вперше у сезоні виганяли свяченою вербою корів на пасовисько, бо тоді “відьма не буде їх доїти”. Та, насамперед, ще під церквою “шмагали” один одного вербою:
- Не я б’ю, верба б’є;
За тиждень — Великдень!
Спаси, Боже, сохрани,
Щоб здоровими були! -
звучали нагадування і щирі, теплі побажання.
У дні Білого тижня (останній тиждень Великого посту) годилося все прибрати у домі, на подвір’ї, побілити хату. Впоратися з цим слід до Чистого четверга. А у Чистий четвер стригли дітей, прали білизну, одягалися у все чисте і поспішали до храму на відправу Страстей Христових.
П’ятниця присвячувалася виносу плащаниці у церкві. Якихось важких фізичних робіт, зазвичай, не виконували.
У Великодню суботу пекли паски, готували крашанки, розписували останні писанки, і всі з нетерпінням чекали неділі — Великодня.
Тарас ЛЕХМАН