Героїня нашої публікації надзвичайно любить свою роботу. Про виконання обов’язків розповідає захоплено та цікаво. Говорить, що її колеги теж добросовісно працюють. Тому й атмосфера в колективі доброзичлива.
Мова йде про оператора автоматичного газового захисту дільниці вентиляції, техніки безпеки і профілактичних робіт шахти “Великомостівська” Наталію ГЕРДУ.
- Відверто кажучи, – розпочала розмову Наталія Дмитрівна, – я й не гадала, що пов’яжу своє життя з шахтою. Мріяла бути лікарем. По закінченні восьмого класу середньої загальноосвітньої школи, поступила на навчання у Ковельське медичне училище. Однак не склалося… Згодом отримала професію пекаря-кондитера і працювала в їдальні червоноградської панчішної фабрики.
Перейти на “Великомостівську” Наталії порадила свекруха, яка на той час обіймала посаду начальника розрахункового сектору, та й чоловік працював гірничим майстром у підземних виробках. Здавалося, що сам Бог велів в її особі ще раз нагадати про родину Гердів.
- Оператором АГЗ я стала не одразу, – згадує працівниця, – 16 квітня 1979 року влаштувалась на шахту лампівницею, працювала у табельній. А на дільницю ВіТБ перевелась тимчасово, на час декретної відпустки однієї з робітниць. Сталося так, що залишилась тут назавжди. Шахті не зрадила, хоча були розмови і про закриття, і про приватизацію підприємства.
Робота операторів АГЗ відповідальна. Завданням працівників є обслуговування апаратури автоматичного контролю вмісту метану в гірничих виробках, спостерігання за режимом провітрювання тупикових виробок. Обов’язково потрібно перевіряти справність сигнальних і пускових пристроїв об’єктів, що контролюються. І, звісно, періодично вести записи в журналі показань реєструючих приладів та реєструвати інформацію від гірничих майстрів та маршрутних електрослюсарів підземних. А ще повідомляти відповідним керівникам про порушення або зміни нормального режиму провітрювання, перевищення концентрації метану в місцях встановлення датчиків вище допустимих норм, або про неполадки, що виникли. На щастя, такі ситуації бувають вкрай рідко.
І все ж важливо бути уважним, адже на кону – безпека людей та безперебійна робота всього вугільного підприємства. А звідси виходить, що вугілля, яке видобули шахтарі без всяких форс-мажорів і яке потрібне державі, вчасно потрапить на ТЕС та в домівки українців. І всім буде комфортно, тепло та затишно.
Наталія Дмитрівна трудилася настільки старанно, що через проміжок часу (й сама того не помітила) стала наставницею молодих працівниць, які приходили на дільницю. Тонкощам професії навчила Оксану Орищин, Галину Неруш, Оксану Горбань та Ольгу Яшину. Колеги по роботі відгукуються про неї як про працелюбну, небайдужу та щиру людину і намагаються працювати так, як це робить їхня старша колега. А поза роботою вона – душа компанії та справжня чарівниця, яка вміє організувати найтепліші та чудові події.
- Я завжди з повагою ставлюся до тих людей, – продовжує Наталія Герда, – котрі знайшли себе у професії, облаштували домівку, виростили дітей. А зараз і я щаслива тим, що маю улюблену професію, що безперервно, майже 40 років, працюю саме на “Великомостівській”. Підприємство найстаріше у ДП “Львіввугілля”, стільки поколінь змінилося за ці роки. Якось так повелося, що увесь колектив доброзичливий, кожен готовий прийти на допомогу. Начальник ВіТБ ПР Матвій Момот достеменно знає всі принципи роботи, близько 10 років керує електрослюсарями підземними механік дільниці Андрій Михалюк.
Наталія Дмитрівна на роботу йде із задоволенням, відчуває себе частинкою великого підприємства, яке незабаром відзначатиме ювілей – 60-річчя з дня здачі в експлуатацію. Саме тут, впевнена працівниця, вона приносить користь.
Кожній людині відведений відповідний трудовий шлях. Наталія Дмитрівна говорить, що жахливо не хочеться розлучатися з шахтою, якій віддала все своє життя, залишати тих, хто поруч з нею працює. Лише з часом збагнула цінність життя та його сенс. У молоді роки більше віддавала себе роботі та сім’ї. Разом з чоловіком виростили двійко дітей – сина Віталія та доньку Вікторію, вже онуки (а їх п’ятеро – дівчатка Таїсія, Софія і Соломія та хлопці Данило і Яків) підросли, які є великою розрадою для неї. Дуже сумує за чоловіком Олегом, якого раптово не стало 17 років тому…
І все ж саме зараз з’явився час для себе – під наглядом професійних тренерів уже не один рік поспіль займається фітнесом у червоноградському спорткомплексі “Олімп”, не відстає у досягненнях від молодших за себе. Це дає їй здоров’я та душевний комфорт. А ще підгодовує вуличних та покинутих чотирилапих. Обійстя цієї жінки сумлінно охороняють дві вдячні за порятунок собаки – Грета і Умка.
- Я не дозволяю собі дратуватись і піддаватись сумному настрою, – говорить Наталія, – бо мої дорослі діти, онуки та всі, хто мене оточує, люблять свою маму, бабусю та колегу веселою та енергійною.
Наталія Дмитрівна впевнена, що не варто засмучуватися через перегорнуті сторінки життя – треба стежити за своїм зовнішнім виглядом, не перевтомлюватись і, зрештою, з радістю зустрічати день наступний, і тих, хто їй дорогий.
- Просто я подумала, – говорить моя співбесідниця, – треба змиритися зі своїми роками, не гнатися за тим, що минуло. Тому спокійно дивлюся в дзеркало й переконую себе: “Це – я”. І благословляю кожну мить життя…
Лариса ГУМЕНЮК
На фото: оператор АГЗ Наталія Герда доповідає диспетчеру Юрію Краснянському про рівень газу метану у гірничих виробках.
За матеріалами газети «Гірник»