22 травня — перенесення мощів Святого Миколая Чудотворця з міста Лікія до міста Бар (Італія). Свято було засноване Папою Римським Урбаном II в XI столітті. Однак воно, як кажуть, “прижилося” і в Східній Церкві. А за народним календарем українців — це день Літнього Миколи.
Ми особливо вшановуємо Святого Миколая і повсякчас віримо в його заступництво, ласку, сподіваємось на допомогу Отця-Чудотворця. Безперечно, Зимового Миколи (19 грудня) святкують таки урочистіше, але й Літній Микола породив чимало народних традицій. У цей день молодь співала веселі співанки, грала в ігри, водила хороводи. Тривалий час серед молоді була популярною така гра: дівчина із зав’язаними очима шукала у гурті парубків “Миколая”. На кого натрапила, той і вважався благословенний Чудотворцем; вірили, що Святий Миколай буде допомагати йому впродовж року.
Здавна повелося на Літнього Миколи стригти овець (це робили насамперед у Карпатах), сіяти гречку, закінчувати висаджувати картоплю. На свято вперше виводили коней на луг випасатися. Й дотепер побутує приказка: “Прийшов Літній Миколай — коней випасай”. З цієї нагоди господарі замовляли у храмах Богослужіння, священики ще й окремо читали молитви, кропили коней свяченою водою, щоб вберегти від нечистої сили.
У народі кажуть: “На Літнього Миколи не буває холодно ніколи, а на Зимового Миколи не буває тепла ніколи”.
Тарас ЛЕХМАН