21 травня у церквах східного обряду вшановують Святого апостола і євангеліста, улюбленого учня Ісуса Христа (так стверджують теологи) — Івана Богослова. Він єдиний з апостолів, який за поширення Христової науки не був страчений, а помер природною смертю, проживши понад 100 років. Хоча… також зазнав тортур, переслідувань, поневірянь, заслання.
У народній традиції українців цього дня господарі мали б завершити усі польові роботи, передусім, пов’язані зі сівбою зернових. Про тих, хто забарився, говорили: “Хто не посіяв до Богослова, той не вартий доброго слова!”. Аби вчасно засіяти ниву, навіть організовували толоки, на яких громадою допомагали хворим, вдовам, сиротам, старим самотнім людям… Робили це без будь-якої користі для себе, за: “Спасибі!”. Але легковажні, ледарі, випивохи допомоги так і не дочекалися. Не шанувала таких громада!
На Івана Богослова дотримувалися деяких строгих правил, зокрема не добували глини (принаймні для гончарів це був своєрідний “вихідний”), щоб часом “не привалило”, а молодь не вживала часнику й цибулі, навіть тоді, коли це було необхідно для лікування.
Жінки на Івана Богослова збиралися на свої “посиденьки” і ділилися досвідом з різних питань, адже вірили, що цього дня мудрість панує в усьому світі. “На Богослова можна передавати її словом”. Причому корисні поради давали не лише молодшим за віком, а й старші жінки уважно прислухалися до молодших.
Народна прикмета стверджує: “На Івана Богослова падає дощ — земля добре вродить!”.
Тарас ЛЕХМАН