На п’ятдесятий день після Великодня – Воскресіння Христового, обов’язково у неділю, яку в народі ще називають Клечальною, Зеленосвятною, святкуємо Трійцю.
Напередодні господарі все прибирали у домі, прикрашали зеленню – гілками липи, дуба, татарським зіллям, готували святкове застілля, особливо, якщо випадало храмове свято. А у неділю вранці збирали букети квітів – польових, лугових, лісових (рослини, бажано, мали бути лікарськими), вбиралися у найкращий одяг і чекали, коли вдарять церковні дзвони, скличуть мирян до храму на урочисте Богослужіння. Кожна дівчина несла в руках свіжі квіти.
За старих часів (інколи такої традиції дотримуються і тепер) після Служби Божої відбувався хресний хід до криниць, насамперед громадських, щоб освятити їх, окропивши свяченою водою. У деяких місцевостях так само освячували оселі, господарські будівлі, пасіку, щоб був достаток меду; поле, аби випав жаданий дощ, коли була посуха, і добре родило.
Після усіх церковних відправ молодь збиралася на свої ігри. Веселилися аж до світанку.
У свято Трійці дівчата зазвичай ворожили на здоров’я та тривалість життя усіх членів своєї родини. Розвивали сплетені напередодні вінки і перевіряли, як добре вони збереглися. На кожний вінок загадували – кому з родини він належить. Зів’ялі вінки (недобра прикмета) кидали на воду. Попливе – добре, потоне – поганий знак.
У народі кажуть: “З Трійці починається літо”.
Тарас ЛЕХМАН