25 червня — свято преподобного Онуфрія Великого, якого в народі називають Онупрієм або Онопрієм.
… Дні досягли свого апогею, більш ніж удвічі перевищують ніч. Тому й кажуть: “Онуфрій небо підпирає…”. Луки, поля, ліси вражають багатством квітів. У давнину на Онуфрія дівчата в обідню пору порушали на околиці сіл, щоб нарвати букети квітів і прикрасити ними у хаті ікони, усі закутки, заплести в коси. Пелюстками польового маку натирали обличчя,”щоб рум’янець не сходив на щоках”. Звичай цей, на думку етнографів, доволі давній. Можливо, що навіть пов’язаний з якимось невідомим нам язичницьким божеством, яке “опікувалося” квітами. Це вже з прийняттям християнства такі повноваження передали преподобному Онуфрію, щоб “беріг квіти від морозу”. Відомо: наші предки побожно, з великою любов’ю ставилися до всього живого, до її величності Природи. Квіти ж — на особливому рахунку.
Цієї пори починає цвісти біб. У народі кажуть: “Коли цвіте біб — тяжко на хліб, а коли цвіте мак — то не так”. Спостережливий селянин придивлявся, яким на Онуфрія буде ранок: якщо випала роса — на добрий врожай; сухо — хліб погано вродить. Тому потрібно завбачливо розподілити запаси торішнього врожаю.
У деяких регіонах України на Онуфрія вже закінчували першу косовицю сіна (а то й привезли стіжки сіна додому), бо “сонце йде на зиму, а літо — на спеку”. Перестояна, вигоріла на сонці трава на корм коровам не годиться.
Приходив час розпочинати жнива — косовицю раннього ячменю.
…У лісах помітно змовкають пташині голоси, у лузі на калині вже не чути співів соловейка. Жартували: “На Онуфрія соловейко ячмінним колосом вдавився”.
Тарас ЛЕХМАН