Сьогодні розмова з одним із постійних учасників донорського руху шахтарів, електрослюсарем підземним вуглевидобувної дільниці №4 шахти “Відродження”, учасником бойових дій на Сході України Андрієм Савликом.
Мобілізований за четвертою хвилею, Андрій Володимирович виконував бойові завдання спочатку як гранатометник, а згодом командир відділення БМП у складі 17-го батальйону 57-ої окремої мотопіхотної бригади. На шахті працює вже тринадцятий рік. Згадує, що на початках роботи склалася цікава ситуація: одночасно на “Відродження” працювали три покоління шахтарів Савликів – його дід Богдан у мехцеху, батько Володимир – механік видобувної дільниці й сам юний Андрій, якому пощастило перші практичні навички здобувати від наставника-дідуся.
- Як Ви приєдналися до руху донорів?-запитую у гірника. – Що спонукало долучитися до такої благодійної ініціативи?
- Вперше донором крові я став ще в армії. А років шість тому почув, як мій колега Андрій Малицький обговорює наступну поїздку, – розповідає Андрій Савлик. – Підійшов і домовилися, що поїду з ними. Так і повелося. Намагаюся здавати кров раз на два місяці (частіше не можна), мав, звісно, перерву, як служив. А так разом з хлопцями з нашої дільниці Володимиром Малицьким, Юрієм Багрієм, Ярославом Горбатюком за дзвінком нашого координатора, ветерана з “Межирічанської” Івана Шаблі збираємось, їдемо та здаємо кров. Дуже добре, що нам сприяє міська влада, місцеві перевізники надають транспорт. Усі разом робимо потрібну справу – страшно, коли життя дитини висить на волосині через відсутність препаратів крові. Чужої біди не буває. Свого часу на свята з подарунками відвідували маленьких пацієнтів гематологічного відділення – стільки надії, жаги до життя у їх очах… Доки дозволить здоров’я – доти й здаватиму кров.
Марія ЛУЦЕНКО
За матеріалами газети «Гірник»