14 січня — свято Василія Великого, Старий Новий рік.
У народному побуті цей день має назву Василевого. Він збігається з першим днем нового року за старим стилем, тому з ним пов’язано багато звичаїв та прикмет. Головна обрядова дія – посівання. Воно полягало в тому, що як тільки світало, хлопці (здебільшого 7-11 років) наодинці або гуртом ішли по хатах зі зернами пшениці, жита, ячменю, вівса. Вони жменями розкидали їх скрізь у приміщенні, рясно сипали по підлозі, кидали ще на сонних господарів (але важливо, щоб посівальник не застав тебе у ліжку, бо «весь рік проспиш») і віншували:
- На щастя, на здоров’я
Та на Новий рік,
Щоб краще родило,
Як торік…
Кожне посівання завершувалося словами: «Христос Рождається!».
Починали зі свого дому, а потім ішли до інших. Якщо траплялася така нагода, то відвідували хресних батьків. Перший посівальник (перший «полазник») має принести щастя. Його запрошували сісти на порозі, щоб «кури сідали курчат висиджувати». Перед Йорданом це зерно збирали і давали домашній птиці, щоб «добре неслася».
Колись побутував звичай від самого Святого вечора не виносити з хати сміття, бо «з ним можна винести за поріг своє щастя». Виносили його вранці після зустрічі Нового року до саду і там підпалювали. Вірили: цей вогонь має чудодійну силу, а дим обкурить дерева в вони будуть добре плодоносити.
Діти (хлопець і дівчина) йшли на Василія в сад «лякати» дерево, яке минулого року погано родило. Дівчина залазила на дерево та виконувала його роль, просячи тоненьким голосом, щоб не рубали, а хлопець, виконуючи роль господаря, погрожував сокирою: «Зрубаю, якщо і цього року не будеш родити!..».
Підготував Тарас ЛЕХМАН