29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне, що за сто тридцять кілометрів на північний схід від Києва та вісімнадцять кілометрів на схід від Ніжина відбувся бій. Цей бій тривав п’ять годин між чотири тисячним підрозділом Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном з київських курсантів та козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено та здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест – Литовський договір, який врятував молоду українську державність.
Сучасників особливо вразило поховання двадцяти семи юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків та були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної ради Михайло Грушевський назвав цих мужніх юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, Героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш “Пам’яті тридцяти”.
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами та вигадками. У 2006 році на місці бою встановлено пам’ятник.
Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтовики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.
Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Ця героїчна й водночас трагічна подія ознаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.