У 2007 році відзначило піввіковий ювілей вугільна галузь Львівщини.
50 років – це ціла епоха для кожного із нас, нашого краю і всієї України. Оглянемося подумки назад. У друге повоєнне десятиліття на теренах Прибужжя започатковуються перші будівельні майданчики. До цього індустріального завдання залучаються спеціалісти з Підмосков’я, Донбасу, Ростова-на-Дону… У 50-ті роки вони прибули на допомогу галичанам і разом дружньо приступили до праці.
Першою на Львівщині морозного дня 27 грудня 1957 року була здана в експлуатацію шахта № 2 “Великомостівська”. Із глибини понад 500 метрів були підняті на-гора перші тонни червоноградського вугілля.
Із введенням цієї копальні, був започаткований новий в Галичині – вугільний сектор паливно-енергетичного комплексу. Вже через рік гірники другої “Великомостівської” вийшли на проектний рубіж. До цього додам, що і в подальшому її колектив аж до самого закриття копальні був прикладом ініціативи і працелюбства.
Постав перший копер на березі Західного Бугу – свідчення початку використання місцевих вугільних покладів. Геологи достеменно розвідали і передали прохідникам для негайного втручання і перспективної дії родовища Межирічанське, Забузьке, Сокальське, Тяглівське і Любельське.
Кожен день на будмайданах кипіла робота і виростали стіни промислових і соціальних об’єктів. Піднімалися в небо чергові копри нових шахт, а в клітях спускалися на півкілометрову глибину разом із шахтарями з інших областей і місцеві вуглекопи, які також навчилися піднімати на-гора сонячний камінь. їм випала нелегка доля першопроходців.
Працювати в глибинах надр можуть тільки мужні люди. Знаю про це з юнацьких літ із розповідей моїх батьків. І такі мужні люди були не лише в бригаді Івана Чуркіна, а й в колективах Анатолія Акімова. Володимира Грибуна, Григорія Сироти, Михайла Сапіна, Степана Гаплона, Володимира Байди… Видобуте ними вугілля відбувало на західноукраїнські електростанції, на побутові потреби населення. Саме завдяки спорудженню шахт на Львівщині були побудовані Добротвірська і Бурштинська ГРЄС, які стали основою модернізації енергетичної системи Західної України.
Наш басейн став по праву молодшим братом Донбасу в розвитку вугільної промисловості держави. Іще тоді, десятиліття тому, ми поріднилися “Схід і Захід”, стали монолітом. Тому, що немає міцніших стосунків, ніж ті, що народжуються у вугільному вибої, і слово мужній цілком виправдане, коли ми розповідаємо не лише про першопроходців, а й про цілу плеяду трудових колективів, і що протягом півстоліття і примножували трудову славу шахтарському Прибужжю. Вони були новаторами в освоєнні нової вуглевиймальної і прохідницької техніки. За короткий термін в 60-80 роки були задіяні новітні комплекси і комбайни, прогресивні методи транспортування вугілля і кріплення підземних виробок. Особливого розповсюдження набуло змагання за видобуток тисячу і більше тонн із однієї лави. Наші бригади-тисячотонниці нарівні з донбаськими ввійшли в її золотий фонд галузі.
Шахтарі Львівщини були ініціаторами за видобуток протягом року однією бригадою не менше 500 тисяч тонн твердого палива. Першим півмільйонний рубіж перевершив колектив Володимира Грибуна. Згодом – таких бригад стало п’ять. Досвід вуглекопів-першопроходців підкріплює і нинішнє покоління. В теперішніх непростих умовах самовідданою і мужньою працею забезпечує енергетичну безпеку нашої держави вуглевидобувна дільниця Героя України Сергія Руденка. Трудовою звитягою відзначаються колективи шахт “Відродження”, “Червоноградська”, “Великомостівська”.
Самовіддано у ті звитяжні роки працювали і прохідники. Гарантією їх успіху стала організація швидкісних методів прокладання підземних виробок. Одним із тих, хто демонстрував таку роботу був колектив лауреата Державної премії України Віктора Трубіцина. Ця бригада із шахти № 5 “Великомостівська”, створюючи надійний фронт для вуглевидобувників, досягла максимальної швидкості – за місяць проклала більше 400 погонних метрів гірничих виробок.
Минуле півстоліття – це той фундамент, на якому базується наше сьогодення. Тому я з великою шаною згадую простих гірників, інженерно-технічних працівників, керівників підприємств.
Попри складні гірничо-геологічні умови в шахтах, економічні проблеми в різні роки, саме вони забезпечували і забезпечують твердим паливом промисловість і населення. За ці славні 50 років із надр Львівщини було видано понад 332 мільйони тонн вугілля.
Оці мільйони стали запорукою для створення могутньої, соціальної структури будівництва селища Гірник, міст Соснівки і Червонограда. Вугілля було і залишається тим постаментом, на якому зростає технічний рівень виробництва, добробут шахтарських сімей.
Віддаючи належне нашому минулому, ми з оптимізмом дивимося в перспективу. В програмі розвитку ДП “Львіввугілля”, чітко означені нові горизонти. Горизонти, що надихають і надають впевненості у завтрашньому дні гірникам Прибужжя. Наш край багатий на поклади: запаси вугілля складають понад 1 мільярд тонн. Уже детально розвідано і передається в промосвоєння ділянка шахти № 3 “Червоноградська”, в перспективі будівництво інших шахт.
Ми сподіваємося, що експлуатаційні і нові пласти будуть оснащені сучасною високопродуктивною технікою. У цьому плані великі надії покладаємо на уряд і міністерство. Наші гірники її використовують так ефективно, як і попередники, що започаткували вугільну промисловість Галичини. Для цього у нас є кадровий потенціал, знання. Професія шахтаря починає знову ставати популярною, матеріально привабливою.
Попереду у нас багато справ. Але я впевнений, що ми: шахтарі Сходу і Заходу здатні спільними зусиллями подолати всі труднощі і добитися, щоб вугільна галузь посіла гідне місце в економіці нашої молодої держави.
Сьогодні в цей день, схилимо голови перед пам’яттю тих, хто заплатив життям за тепло і світло. Пам’ятаємо і будемо пам’ятати про них, їхні сім’ї як в свята так в будні.
З того часу, як постав на Львівщині копер змінилося кілька поколінь, але як в той сонячний грудневий день 1957 року так і сьогодні напередодні Новоріччя ми всі сповнені віри й надії. Ми віримо, що сини і внуки продовжать справу своїх батьків, надягнуть каски з ліхтарями і видаватимуть сонцекамінь. Це наша робота, це обов’язок перед своїми родинами і Батьківщиною. Будьмо жити з Богом у серці під покровом Святої Варвари.