Усі склади державного підприємства «Львіввугілля» переповнені вугіллям. Ним забиті всі бункери ПАТ «Львівська вугільна компанія», яка займається збагаченням вугілля. Відсутність його реалізації вже призвела до чисельних боргів із виплати заробітної плати працівникам збагачувальної фабрики, виплат до державного бюджету та інших фондів. Найскладніше становище на ПАТ «Львівська вугільна компанія», яка, окрім заборгованості по заробітній платі, не має чим оплачувати поточні виробничі витрати.
Днями під стінами Львівської ОДА зібралися близько 150 працівників ПАТ «Львівська вугільна компанія», (с.Сілець Сокальського району). Головна вимога протестувальників – виплата заборгованої заробітної плати, яку підприємство затримує ось вже три місяці. Робітники піднімали й питання перспективи роботи підприємства.
Як повідомила голова первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України «Львівської вугільної компанії» Ольга Шкоропад, колектив ПАТ «Львівська вугільна компанія» відмовився працювати через те, що їм не виплачують зарплату. Наразі працівникам компанії заборгували 90% зарплати за січень, лютий і березень цього року. Загальна сума боргу — майже 12 мільйонів гривень. Люди готові розпочати роботу, коли буде погашено заборгованість із зарплати, повернуто попередній графік роботи підприємства, компенсовано видатки за проїзд.
Попри завчасне попередження про акцію, голови Львівської ОДА І. Сех на місці не виявилося. Як, до речі, й представника прокуратури області, інспектора Територіальною інспекцією з питань праці у Львівській області, інших відповідальних осіб, які у попередні роки завжди були присутні на подібних зустрічах. Спілкуватися з працівниками збагачувальної фабрики довелося щойно призначеному першому заступнику голови Йосипу Ситнику, який про проблему знав хіба що у загальних рисах. Отож, там пікетувальникам порадили пікетувати компанію власника, яким є Р. Ахметов.
Зате на акцію оперативно відреагували у компанії «ДТЕК Західенерго».
У відповідь на закиди щодо складної ситуації на Львівській вугільній компанії через зменшення ринків збуту вугілля, які прозвучали під час пікетування гірників під Львівською ОДА 13 травня, у компанії запевнили, що поставки західноукраїнського вугілля у січні-квітні 2014 року зросли на 43,1 відсотка у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
«При збереженні існуючих темпів поставки до кінця 2014 року буде відвантажено 800 тисяч тонн вугілля державних шахт Західної України, в 2013 році компанія придбала 730 тисяч тонн, в 2012 – 670 тисяч тонн», – зазначається у повідомленні.
Директор з комерційної діяльності ДТЕК Андрій Фаворов запевнив, що «ДТЕК готовий закуповувати майже весь обсяг вугілля шахт львівсько-волинського басейну відповідної якості, однак рішення, з якого регіону у яких пропорціях має надходити державний вугільний ресурс приймає виключно ДП «Вугілля України».
На перший погляд причина кризи, яка ось вже чотири роки триває на збагачувальній фабриці, доволі проста. Підприємство опинилося у вкрай невигідній економічній ситуації через відсутність належних обсягів збуту вугілля, яке переробляється на фабриці. У кращі часи третя у Європі за потужністю збагачувальна фабрика була розрахована на переробку 9600 тисяч тонн вугілля на рік. Цього було достатньо, аби забезпечити збагачення вугілля, видобутого на усіх шахтах Львівсько-Волинського вугільного басейну. Товарний концентрат призначався для теплових електростанцій західного регіону і, частково, на коксохімічні заводи Придніпров’я. Та час вніс корективи.
«Нині шахти ДП «Львіввугілля» щомісяця видобувають 130 тисяч тонн вугілля, – розповідає генеральний директор ДП «Львіввугілля» Андрій Дяченко. – Це критична межа, на якій ми балансуємо, щоб не зупинити шахти. Але це вугілля нікуди дівати. На аварійних складах шахт сьогодні назбиралося близько 270 тисяч тонн вугілля, що значно ускладнює роботу і приводить до додаткових витрат. Вони призначені лише для тимчасового зберігання вугілля. У найгіршому становищі шахти, які мають високозольне вугілля, їх вже зараз можна зупиняти. Крім того, що ми накопичуємо вугілля, ми не можемо також отримати кошти, необхідні для ведення виробничої діяльності».
Усе це прямо позначається на роботі збагачувальної фабрики, яка залежить від шахт. Зараз, щоб вона могла належно працювати, щомісяця потрібно реалізовувати хоча б 150-180 тисяч тонн вугільного концентрату. Фабрика ж заледве переробляє 100 тисяч тонн. Через те, що нинішні обсяги збагачення є критично мінімальними для підприємства, останніми роками воно працювало собі у збиток. ПАТ «Львівська вугільна компанія» – це дуже великий комплекс, який нині задіяний заледве на 15-20%. Через це лише за минулий рік вона отримала 70 млн. грн. збитку. Більшість боргів – це амортизаційні відрахування.
Коли компанія ДТЕК купувала пакет акцій «Західенерго», Фонд держмайна України та Кабінет міністрів поставили перед новим власником зобов’язання купувати для електростанцій, які входили до «ДТЕК Західенерго», українське вугілля. Власник це й робить, але, оскільки компанія володіє шахтами в Донецькому регіоні, то й використовує власне вугілля, економлячи 20 відсотків на сплаті ПДВ.
У Сокальському районі 60 відсотків всіх податків – це відрахування від діяльності ДП «Львіввугілля». Сьогодні у вугільній галузі працюють 10,5 тисячі чоловік. Генеральний директор ДП «Львіввугілля» Андрій Дяченко вбачає вихід з ситуації у встановленні квоти на відвантаження західно-українського вугілля на «ДТЕК Західенерго».
«Торік на засіданні спеціальної контрольної комісії ми вже піднімали питання, щоб визначити і письмово зафіксувати квоту на закупівлю вугілля, яке «ДТЕК Західенерго» повинне брати з Львівсько-Волинського басейну, – говорить перший заступник голови ФДМ у Львівській області Наталія Горлач. – Найбільш зацікавлений у встановленні квоти Ново-Волинськ, місто, яке, крім шахт, нічого не має. Якщо буде зупинено шахти, то люди взагалі залишаться без засобів для існування».
«Відсутність збуту вугілля – головна причина нинішнього кризового стану вугільних шахт,- говорить Андрій Дяченко. – Ця проблема, за його словами, актуальна також й на сході України. Це пов’язано з профіцитом вугілля в Україні. Рішення, чи продавати західноукраїнське вугілля або вугілля зі східних регіонів – приймає ДП «Вугілля України». Але якщо на сході держави шахти можуть перерозподіляти його з однієї електростанції на іншу, то шахти Львівсько-Волинського басейну мають лише один об’єкт збуту – «ДТЕК Західенерго», яке включає Добротвірську, Бурштинську та Ладижинську ТЕС. Возити вугілля на схід чи південь України економічно невигідно».
Але окрім проблем з обсягами переробки вугілля ПАТ «Львівська вугільна компанія» має й власні. Нині всі ресурси, які були раніше на підприємстві, вичерпано, економіка не працює. «Зараз ДП «Львіввугілля» виконало свої зобов’язання перед фабрикою за надані послуги, підприємству перераховано _3.5_ млн. грн.,- говорить заступник директора з економіки і фінансів Микола Мисак. – Але фабриці цих коштів не вистачає, щоб виконати навіть першочергові зобов’язання: виплатити заробітну плату, сплатити за електроенергію, мінімальне матеріально-технічне забезпечення технологічного процесу.
Проблеми на збагачувальній фабриці почалися ще у 2002 році. Чехарда із взаєморозрахунками між шахтами і фабрикою завершилася тим, що суд заборонив фабриці вимагати у судовому порядку заборгованість із шахт, які увійшли до списку стратегічних підприємств України. Внаслідок цього збагачувальна фабрика отримала чималі фінансові збитки.
Три роки тому Фонд держмайна України передав 63% акцій товариства у приватні руки. Проте приватизація фабрики не вирішила її проблем, вона їх лише загострила. Тепер майже тисяча працівників компанії щодня ризикують залишитися без роботи, а заробітна плата постійно затримується.
«Ми не просимо керівництво підприємства підвищувати нам заробітну плату, нехай віддадуть нам зароблене, – говорить машиніст-збагачувальник ПАТ «Львівська вугільна компанія», робітниця з 20-річним стажем Ірина Маїк. – Нам говорять, що фабрика збиткова. Чому ж тоді власники не закриють її, або не проведуть санацію? Але ми навіть не знаємо, кому вона належить, до кого апелювати».
Якщо буде закрито збагачувальну фабрику, це значно ускладнить роботу шахт Львівсько-Волинського басейну,- говорить Андрій Дяченко. – Справа у тім, що за винятком кількох шахт, які працюють з сокальським вугільним пластом, інші шахти видобувають вугілля, зольність якого складає 53-56%. Без збагачення його не візьме жодна котельня, жодна електростанція.
За його словами, найбільша проблема регіону – відсутність енергетичного балансу.
Ще на початку 2012 року ряд шахт регіону було внесено до переліку об’єктів, які підлягали приватизації або передачі у концесію. До цього списку потрапили шахти «Зарічна», «Великомостівська» та «Візейська», хоча спочатку уряд мав наміри їх взагалі закрити. Проте після того, як на мітинг вийшов ледве не весь Червоноград, у процес включилися політики, а заступник міністра, який надіслав вугільникам листа про закриття шахт, відмінив своє рішення.
«Це проблема уряду, як вийти з цієї ситуації, – зазначив ще минулого року у одному з коментарів народний депутат від Сокальського району Степан Курпіль. – Приватизація шахт – не панацея. Як ми бачимо, концентрація енергетичних підприємств в руках одного власника – це також проблема. ДТЕК діє у своїх корпоративних інтересах, тоді як соціальні, економічні проблеми, які виникають у регіонах через те, що державні шахти у таких умовах не можуть працювати, приватних власників не цікавлять».
- Нині в Україні загострилася проблема з газом. Чому б не перевести хоча б львівські котельні на спалювання вугілля і тим самим збільшити обсяги його реалізації?
- Лише близько 30% вугілля Львівсько-Волинського басейну добре. Решта – високозольне, – розповідає Андрій Дяченко. – Крім того, західноукраїнське вугілля має у своєму складі багато сірки, що зменшує його привабливість. Нині є спеціальне обладнання, яке допомагає спалювати високозольне вугілля у звичайних теплових печах. Але це довготривалі проекти, якими в уряді ніхто досі не займається. Україна весь час живе у перманентних виборах – президента, депутатів ВР, місцевих рад. До мене звертаються бізнесмени, готові вкладати кошти втехнології, які забезпечать спалювання без шкоди для навколишнього середовища високозольного вугілля і забезпечуватиме теплом та гарячою водою. Сьогодні, необхідно, як на рівні уряду, так і на місцях для недопущення соціальної напруги в регіоні вживати дієві заходи по розвитку вугільної галузі. Це питання не одного дня.
Тим часом ситуація у вугільній галузі західної України з кожним роком дедалі більше загострюється.
Василь Худицький, (м. Львів)