Василь Деркач – один із тих 22-ох гірників шахти «Степова», кого мобілізували до війська. А по ДП «Львіввугілля» їх 113. Усі шахти, вболіваючи, надають їм допомогу. Та найбільше піклуються та переймаються рідні.
… Зойкнуло материнське серце на притишене, ніби звичне:
- Мамо, … ти тільки не хвилюйся: мені завтра до війська. Відтоді життя Анни Деркач докорінно змінилося, перейшло на «військовий стан». Сльози стали слухняними, аж дивується, струменями не текли, як в багатьох жінок, тільки росилися на повіках.
Очевидно, служитиме до вересня… Богу дякувати, що Василеві вдається хоч дуже рідко, але на телефонний зв’язок виходити… Говорить «телеграфним стилем», дуже коротко: «Живий, здоровий, слава Богу. Мали завдання…».
А коли дзвінка не було довший час, не знала, що й думати, куди себе подіти, затим – до церкви на Службу Божу, молилася за сина і за усіх, хто несе службу у війську… Бійцівський характер сина (а Василь саме відслужив строкову службу у десантних військах) не дозволяє скиглити.
Анна Деркач кілька разів поривалися у дорогу… Аж тут новина, якій спочатку повірити не могла: їй – серед інших матерів, дружин, сестер, усіх рідних – пощастило потрапити на спеціальний рейс, який мав особливу місію: відвідати мобілізованих у війську.
Збиратись тим, хто з наших теренів, належало в Сокалі, в об’єднаному Сокальсько – Червоноградському райвійськкоматі. Наладувала стільки сумок, що машиною довелося везти. Дякує Анна, що матеріально допомогли колеги зі шахти «Степова», один з них, Андрій, ще й 500 гривень дав… Везла, як і багато інших, продукти, воду, одяг, амуніцію і те, що попросив індивідуально, зокрема, прилад нічного бачення.
… Їхали мало не добу, на світанку прибули – ніхто й не казав, яка то місцевість у Миколаївській області. Декілька годин дозволили поспілкуватись рідним. Її Василь виструнчений, ще вищий став, змужнів. Розповідав все більше не за себе – за товаришів, бо тепер вони – один єдиний бойовий кулак, один стержень і на завданні, і на коротких хвилинках перепочинку…
Стискалось серце від розповіді про бракований бронежилет, що його мав, котрий замість захисту міг спричинити серйозні ушкодження. Посприяли бійці – колеги, тепер має бронежилет високого ступеня захисту, випробуваний в бою, надійний. Втішилась Анна, що син залишився сильний духом. Він молиться, і кулі його оминають. Дівчата передали йому оберіг – ікону Матінки Божої, прийняв з вдячністю, втішився…
Обіцяв виконати обов’язок, аби найшвидше здобути перемогу, бо ще має закінчити Червоноградський гірничо – економічний коледж, скучив за рідною шахтою «Степовою», мріє продовжити випускати газету на підприємстві «Гірничий вісник», яку так гарно розпочав. До речі факультет журналістики Львівського національного університету імені І.Франка йому вдалось закінчити заочно саме цього року.
- Багато бійців переосмислили життєві пріоритети, – каже Василь, – на багато речей дивляться по іншому. Незмінним лишається віра в Бога і любов до України!
…Сусіди Анни Деркач гордяться, що вона має такого сина, навіть ті , що ніколи не заглиблювались в патріотизм нації, кажуть:
- Із такими бійцями Україна переможе усіх підступних ворогів!
Анна зворушена тим, що люди поважного віку, із невеликими пенсіями питають, чим допомогти. Її краща подруга, Алла Йосипівна, котра тепер мешкає в Донецьку, 1000 гривень на карточку переслала!
Коли Анну питають, як там Василь, відповідає, що син не один, він в гурті однодумців, у бойовій родині, у котрої сильний дух, віра в Бога і в єдину Україну.
Підготувала
Світлана РАТУШНЯК