Михайло ГАЛУНКА – ветеран шахти “Зарічна” та свідок усіх злетів і падінь цього вугільного підприємства.
На будівництво шахти №7 “Великомостівська” тоді працівник будівельного управління №63 Михайло Галунка прийшов 7 лютого 1967 року. Розповідає, що місцевість будмайданчику була заболочена. При веденні робіт доводилося повсякчасно відкачувати воду.
- У 1968 році ми здали скіповий ствол, у 69 – вентилятор головного провітрювання, а в 1970 році, розпочалася експлуатація сьомої “Великомостівської”,- згадує ветеран. – Ну і я собі подався в гірники – спочатку електрослюсарем підземним. Коли отримав диплом Київського інституту автоматики і автомеханіки, перейшов на посаду старшого механіка підйому.
Як прийшов на цю шахту Михайло Галунка, так і працює тут і досі. Вже 47 років поспіль. І як би не змінювалося все довкола, залишався вірним шахті. Як часто трапляється, батьковою стежкою на “Зарічну” прийшли і діти. Син Володимир – механік ДСУ, а дочка Оксана – машиніст компресорної установки.
Галунка знає на шахті всіх, і всі знають Михайла Миколайовича. Авторитет у нього беззаперечний не лише як у професіонала, а й як у людини широкої душі та великого серця.
- Приязний у спілкуванні й вимогливий у роботі,- відгукуються про нього колеги-шахтарі. – А стільки досвіду, певно, ні в кого немає. Про шахтні механізми знає усе. Та й не дивно: він же цю шахту будував…
Грамота Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, якою удостоєно гірника минулоріч – найкраще підтвердження високої оцінки роботи досвідченого гірника.
У зоні відповідальності працівників дільниці стацустановок, яку очолює Михайло Миколайович, – забезпечення стабільної роботи вентилятора головного провітрювання, компресорної установки на підйомі, водовідвідних установок, котельної та калориферної, редукційної групи, що забезпечує протипожежний захист.
Усі роботи з ремонту виконуються переважно своїми силами, більшість поламок ліквідується у шахтних цехах. Після ремонту у досвідчених електрослюсарів, таких, як Василь Малицький, Юрій Вишенський, Олександр Сидорук, Олександр Захаров, зношені механізми працюють роками, перевищуючи свій ресурс у кілька разів.
Сумлінно виконують свою роботу машиністи котельної - кочегари Лариса Закала, Ольга Боярчук, Ольга Довбуш, забезпечуючи теплом і гарячою водою усе підприємство. Лаборанти хімапаратної Ольга Борис та Ольга Лучко проводять відбір та аналіз води для санітарно-побутових потреб шахти. Машиністи компресорної установки Марія Вавренюк та Ольга Сірант стежать за роботою однієї з найважливіших для функціонування шахти машини.
Михайло Миколайович залюбки згадує про різні часи роботи “Зарічної”. Який був підйом у колективі, коли у 1972 році освоїли проектну потужність 800 тис. тонн. Готовий багато розповідати про зоряні часи сьомої “Великомостівської” – 70-ті-початок 80-х, коли директорами були Борис Кушнір, Микола Афонін та Микола Сидій. З 1975 по 1982 гірники “Зарічної” видавали за рік понад мільйон тонн твердого палива, а рекордним став видобуток 82-го -1 млн. 176,6 тис. тонн вугілля на-гора.
- Усе це промайнуло на моїх очах, - говорить Галунка. - Всі найкращі роки, майже піввіку – на “сьомій”. І як швидко минув час! Ніби молодий, а от, дивись,- вже ветеран. І шахту теж ніби тільки побудували, а вже на закриття йде… Але життя є життя… У День шахтаря я від щирого серця бажаю своїм побратимам здоров’я, добробуту, кохання від жінок, любові від дітей, поваги від колег та довгих років життя.
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: (зверху) Михайло Галунка, 1980 рік (з особистого архіву); (знизу) працівники дільниці стацустановок Петро Бусько, Михайло Галунка, Віталій Максимець та Володимир Сірант (зліва направо) під час ремонту насосної установки ЦНС 300/600.