Віталій ХАЛЄВА, електрослюсар підземний вуглевидобувної дільниці №3 шахти “Межирічанська” має понад п’ятнадцять років підземного шахтарського стажу.
Здавалося б, життєвий шлях визначений: ще трохи попрацювати, піти на “регрес”, а там – як доля складеться… Але у червні 2014-го він записався добровольцем і досі служить у війську.
Його батька, гірничого інженера Анатолія Халєву добре пам’ятають на “Межирічанській”. Доля випробовувала досвідченого шахтаря на вугільному фронті: на початку 90-х отримав небезпечну травму у забої. А його син зараз щодня ризикує життям. Але вже на іншому фронті, на військовому, де йде бій за нашу Батьківщину.
На початку розмови запитую: що спонукало до такого кроку – добровільно піти до війська?
- Мені йде тридцять дев’ятий рік, зростає красуня-донька, я багато років віддав шахті. У житті, так би мовити, відбувся. І я не хочу, щоб на Сході помирали молоді двадцятирічні хлопці, які, як то кажуть, ще своє дерево не посадили, дім не збудували і сина не виростили. Таких, як я, чоловіків середнього віку, серед добровольців багато.
- У свій час я рік відслужив у армії, в прикордонних військах, але, звичайно, довелося знову пройти військову підготовку в Бродах на базі 16 окремої бригади армійської авіації, – продовжує Віталій Халєва. – Став артилеристом, служу у зенітно-артилерійському розрахунку. На озброєнні – старі установки ЗУ-23. Хотілося б новішої техніки, але раді і тому, що маємо. Ми супроводжуємо вантажі, бойову техніку. Але якщо потрібно, лишалися на блокпостах для посилення. Нас вважають вже досвідченими бійцями. Пропонують контракт…
Про бойові будні Віталій Анатолійович розповідає стримано:
- Бойовики щодня гатять з “градів”, мінометів. З грудня ворог використовує і потужні установки залпового вогню -”буратіно”, “урагани”, гаубиці “гвоздики”. Зараз на Донеччині сніг, мороз, вітер. Через таку погоду служити ще важче. Нападу чекаємо постійно. Спимо в бронежилетах, під рукою автомат. Багато хто має при собі гранату. Кажуть, у полон не підуть… Дорогою на наших солдатів чатують засади, заміновані ділянки, снайпери. Після кожного “білого” російського гумконвою у ворога – нова зброя та паливо. Наші українські конвої не доходять до мирних жителів у повному обсязі – грабують бойовики…
Віталій Халєва вдячний колегам по шахті, які зібрали гроші та купили бронежилет, дощовик, каску тощо. Дещо купляв самотужки. Волонтери привозять багато необхідного. Наразі дуже треба для його зенітного розрахунку прилад нічного бачення.
- От приїхав на декілька тижнів додому, – веде далі Віталій. – Донька каже, що її вчителька просила, щоб я як учасник АТО прийшов на зустріч з учнями. Але що можна розказати дітям про війну і навіщо?! Нехай живуть у мирі.
- А це мій песик Мітяй, – показує на мобілці фото Віталій. – Двортер’єр, але розумний… Там підібрав. Як тільки щось починається, втікає, потім приходить. Буду повертатися додому – заберу. Коли повертатимуся – не знаю. Стояти треба до тих пір, поки уся нечисть не забереться з української землі.
Марія ЛУЦЕНКО
За матеріалами газети «Гірник»