Святий Іван Старопечерник уже в ранній молодості посвятив себе на службу Господу Богу.
Відвідавши Святі місця у Палестині, вступив до монастиря Фаран (неподалік Єрусалиму), який заснував Святий Харитон. Іван Старопечерник відзначався духом молитви, благочесті, строго дотримувався правил чернечого життя та обітниць, багато постив. Тож невдовзі його висвятили на священика.
Незвали отця Івана «Старопечерником», «Ветхопечерником» тому, що він проживав і служив у старому монастирі Святого Харитона, який мав церкву у печері.
Спочив у Бозі у VIII столітті, у великій святості. Церкви східного обряду вшановують Івана Старопечерника 2 травня.
У народному побуті українців цей день зберіг назву святого отця. Жінки виносили до річок і ставків наткані за зиму сувої лляного та конопляного полотна, замочували їх, вибивали прачем і вибілювали (сушили) на сонці. Таке повторювалося кілька разів поспіль протягом дня. Вважали, що травневе сонце найкраще, найсприятливіше для цього процесу. Його ніжні промені добре впораються з вибілюванням.
Приказка говорить: «Прачі б’ють – Івана чують», або ж: «Прачі б’ють, що аж Іван чує».
Звісно, тепер у наших водоймах ніяк полотна не вибілити…
Тарас ЛЕХМАН, журналіст