Інколи запитують: чому святкують Успення Пресвятої Богородиці (28 серпня), коли йдеться про те, що Божа Мати завершила земний шлях? Але, як стверджують Отці Церкви, це – справді велике свято, бо Пречиста Діва Марія не померла, а стала Царицею Небесною і нашою опікункою на Небі. Тож воно почало ширитися в Київській Русі відразу з прийняттям християнства.
Своє особливе місце свято має і в народній традиції українців. Успення завершувало Спасівський піст (Спасівку), можна було гуляти весілля. Але справжня весільна пора наставала між Покровою (14 жовтня) і Михайлом (21 листопада), коли люди впоралися зі всіма сільськогосподарськими роботами.
З Першою Пречистою (ще так називають Успення) масово засівали озимі. А починали засів із зерна, взятого з обжинкового вінка, сплетеного з останніх зжатих колосків хліба. Часто засівали в «складчину», допомагаючи один одному. Гуртом праця веселіше йде! Найперше влаштовували громадський засів на полях, які належали старим самотнім людям, вдовам, дітям-сиротам. Від них громада не вимагала «відпрацювання».
Садівники о цій порі завершували збирати плоди літніх яблук і груш. Готували припаси на зиму.
З Успення починається молоде «бабине літо», яке, за фенологічними спостереженнями, триває до Семенового дня (14 вересня).
Народні прикмети стверджують:
- Якщо на молоде «бабине літо» гарна погода, то старе (до 21 вересня – Різдва Пресвятої Богородиці) буде непогідним.
- На Успення ластівки ховаються у криниці (відлітають у вирій).
Доволі цікаво: і тепер у деяких храмах, зокрема Святоуспенських православних церквах, цього дня освячують квіти. Звісно, ці букети – для Божої Матері.
Підготував Тарас ЛЕХМАН.