Продовжуємо знайомити Вас з творчістю шахтаря-поета Богдана Мороза. До Вашої уваги вірші зі збірки «Мої горизонти».
* * *
Там Буг шепоче ніжно
з берегами.
Там щедро ліс
принаду роздає .
За териконів
синіми верхами
висотно
місто постає моє.
У міста
вікна сонячно налиті,
копри
робітно линвами гудуть
і чорний камінь
на-гора щомиті
з глибин пластів
підкорених несуть.
І цілий день
той гомін не стихає,
як пісня
розливається в просторі…
Настане ніч –
і небо знов засяє,
руками шахтарів
запалюються зорі.
Мій Червоноград
Щодня до тебе, місто, йду.
Просторих вулиць назви знаю
на їх долонях друзів віднайду,
кохані очі зустрічаю.
Люблю каштани і липові алеї
і тополиний пух весняною порою,
і Буг – ріку,троянди і лілеї,
копрів високість ,глибину вибою.
Бо молодість моя в твою переросла
і нам з тобою вічно молодіти .
Ми шахтарі і мужність ремесла
нам не дозволить серцем постаріти.
Шахтарі
Кажуть –
ми надто відверті
на словах
у жестах і ділах.
Це так !
Ми масою земною терті,
як хліб насушний
у млинах.
Не хитрі ми,
хоч грубуваті трохи,
зате нам чистоти
не позичати.
Чужа біда
нам не приносить втіхи
ми в ній
не вмієм вигоди шукати.
Тому і крокуєм
гордо по землі
далекі заздрощам,
на приязнь близькі.
І любимо,
як хлопчаки малі,
весняне сонце
і руки материнські.