Життєва філософія ветерана шахти “Великомостівська”, кавалера знаку “Шахтарська слава” Павла ПРОЦИКА (на фото), який ще й досі не полишає роботи, проста і водночас складна.
- Щоб у житті не робив, треба робити красиво, - стверджує цей сповнений сили та енергії поважний гірник.-Адже якщо людина хоче зробити якісно, відразу ж думає, щоб було й правильно.
Цей принцип він застосовує у зовсім не художній своїй роботі електрослюсаря дільниці адміністративно-побутового комбінату. В усьому, що стосується електрообладнання чи то електропроводка будівлі, чи то ревізія трансформатора, Павло Миколайович визнаний авторитет. З ним радяться молоді хлопці, його поради, буває, питають й досвідчені спеціалісти.
- Знаєте, як є: працює людина, а не вийшла на роботу - ну і не так, щоб помітно, а от як немає Павла Миколайовича – відразу відчутно, – говорять у колективі.
- І це приємно, – не приховує Павло Процик. – Коли люди цінують, значить, моє трудове життя чогось варте, потрібний я на шахті.
…У далекому сімдесят п’ятому молодий хлопець родом із Тернопільщини прийшов влаштовуватись на роботу на “першу” шахту, в бригаду знаменитого тоді начальника вуглевидобувної дільниці Василя Змія, який підписав йому заяву на прийом електрослюсарем підземним та сказав золоті, як згадує Процик, слова: “Будеш добре працювати, будеш добре й заробляти”.
- І то свята правда, – ділиться ветеран. – Якщо працюєш на совість, а начальник ту працю цінить і добрим словом, і добрим “карбованцем”, то останні жили будеш рвати, аби довести, що гідний високої оцінки.
За сім років у лаві навчився лагодити усе, через що струм іде, а згодом перевівся у електроцех і за двадцять років став найдосвідченішим електрослюсарем на копальні: вивчив усі електросхеми, виконував найвідповідальніші роботи на шахтній високовольтній підстанції.На початку 2000-х за станом здоров’я перевівся на дільницю АПК.
З привітним ветераном, який вже сорок років віддано служить рідному вугільному підприємству, радо вітаються усі. А Павло Процик приязно посміхається у відповідь та йде далі майструвати, задоволений життям та роботою.
Марія ЛУЦЕНКО
За матеріалами газети «Гірник»