Учасники АТО – це захисники нашої рідної України. Ці люди у зоні проведення бойових дій довели свою відданість державі. Вони обороняють її кордони, охороняють територію, місцевих мешканців і роблять все для того, щоб ворог не завдавав значних ударів по українській землі. 
Богдан ПАЛКА, контролер контрольно-пропускного пункту шахти “Червоноградська”, протягом року стояв на бойовій варті захисту суверенітету нашої держави. Йому 27 років, і він на власні очі бачив жахіття війни…
19 березня 2014 року Богдан був мобілізований у військову авіаційну частину м. Броди, Львівської області у 16 бригаду. Через деякий час місцем дислокації стала база в м.Дніпропетровську. Довелося опановувати військову професію електрика-акумуляторника. Потрібно було професійно заряджати авіаційні акумулятори для гелікоптерів.
- Разом з бойовими товаришами,-говорить Богдан Павлович, – з Дніпропетровська здійснювали вильоти на передову, аби виконати поставлене перед нами завдання. Найчастіше доводилося приземлятися на бойових позиціях у м. Краматорську. Тиждень-два виконували військові накази, згодом поверталися на місце дислокації.
Саме в той час, згадує колишній солдат, бойовики підбили два гелікоптери з його товаришами на борту. Це була непоправна втрата. Мужні, молоді хлопці загинули від рук ворога, багато чого не зробивши у житті. До скупих чоловічих сліз шкода й чоловіків, у яких сім’ї та діти, які не дочекались своїх захисників… Важко було стримати емоції.
Близькі, дорогі серцю дружина Мар’яна і шестилітній Артем своєю любов’ю і вірою надихали Богдана на захист держави і своїх земляків. Малень-кий синок знав, що тато боронить Україну від ворога, однак ще не міг збагнути, що є люди, які не хочуть миру на землі, а наражають на небезпеку український народ.
- Мені здається, – говорить Богдан,-що до моменту початку військових дій на сході країни я й не жив. Робота, дім, знову робота. Зараз патріотом себе почуваю. Хочеться за Україну гори звертати.
Активно підтримували учасників антитерористичної операції шахтарські профспілки “Червоноградської” – матеріальну допомогу, військову амуніцію та необхідні речі отримували усі мобілізовані з шахти працівники. Підтримували й волонтери, адже допомогти може кожен з нас. Для цього потрібно мати в душі бодай крихту любові – до Батьківщини, до отчого краю, до ближнього, до життя. Якщо ми це маємо – справедливість буде за нами.
… Війна увірвалася в наше життя, немов шторм чи землетрус. Увірвалася і змінила все, особливо впевненість у завтрашньому дні. Ми, українці, з хвилюванням спостерігаємо за військовими діями, які й дотепер відбуваються на сході нашої країни, жодна людина не залишається осторонь цих трагічних подій. Адже там звуки пострілів та жахливі спалахи вибухів. Туди не хочеться, а треба. Треба заради майбутнього, заради України. І так думають наші воїни, які вже знають справжню ціну життя, задля якого вони готові стояти до перемоги.
Лариса ГУМЕНЮК