Електрослюсар Степан ЧЕРНЮХ працює на шахті “Великомостівська” вже понад 45 років. За цей час не одне покоління гірників змінилося на копальні, не одне життєве потрясіння пережило суспільство, а Степан Михайлович й надалі обслуговує таку важливу для шахти ділянку як апаратний зв’язок.
- Після школи не міг визначитися, ким хочу бути, “прогавив” усі вступні екзамени, – згадує Степан Чернюх. - Влітку 1970 року батько привів мене, п’ятнадцятирічного, після восьмого класу на шахту “Великомостівська”, де й сам працював. Рік був учнем електрослюсаря на дільниці автоматики, а, коли прийшов час наступної вступної кампанії, зрозумів, що хочу залишитися на шахті. Так і пішло життя – відслужив у армії, закінчив місцевий гірничий технікум й рік за роком приїжджаю на “першу”. Був електрослюсарем підземним на дільницях техкомплексу та видобувній, згодом перевівся на “автоматику”. Багато років працював під керівництвом старшого механіка по автоматизації та зв’язку Іллі Федотова, який передав дільницю автоматики у надійні руки Ігоря Мокрицького.
- Стільки років на одному підприємстві. Невже не було спокуси змінити місце праці?
- По-перше, напевне, звичка, як-то кажуть, друга натура. А по-друге… Чи знайшов би десь такий колектив, у який хочеться щодня повертатися? А це важливо, коли навколо надійні люди, згуртовані роками праці та спільними турботами. Зараз приходять молоді хлопці, і хочеться передати їм не лише якісь навички, але й отой дух однієї команди.
Ветеран шахти каже, що найгірше для нього – не виконати наряд до кінця, передати недороблене іншій зміні. Звичайно, один у полі, а тим більше на шахті, не воїн, проте виконати свою роботу якісно і стовідсотково для Степана Чернюха – справа честі. Й “Шахтарська слава” трьох ступенів – належна оцінка його праці з боку держави, а слава незамінного спеціаліста – це визнання від колег.
Марія ЛУЦЕНКО
На фото: (зліва направо) електрослюсар поверхневий Степан Чернюх і старший механік по автоматизації та зв’язку Ігор Мокрицький.