18 березня 2016 р. Шоста година вечора. На вулицях Червонограда людно. Мешканці міста якраз повертаються з роботи додому. Кожен втомлений, пройнятий своїми турботами. Навіть знайомий знайомого і приятель приятеля не бачать. У магазині черги (вийшов купити хліба), хоч продавці працюють справно. Своєрідний “час пік”.
…І раптом усі на вулиці завмерли. У небі, трохи сповитому сутінками, пролунало: “Курли-курли!”. Це журавлі повертаються з вирію. Відчутно, що птахи зморені далекою дорогою. У них важкі, але водночас плавні, ритмічні й синхронні помахи крил. “Курли-курли!” звучить радісно, не так як восени — тужливо, з журбою. Вони вже над рідним краєм. Летять широким клином, десь півсотні птахів. У середині клину — 5-6 журавлів. Так зграя дружньо бере у середину слабших, наче “пробиває” їм шлях у небі. Ось такої б єдності і взаємодопомоги нам, людям!
Всі, хто побачив це диво, раптом стали посміхатися, вітатися один з одним, забули про втому, свої клопоти. З радісним журавлиним “Курли-курли!” наповнилися радістю людські серця.
Кажуть, коли прилітають журавлі і лелеки (19 березня у народі називають Лелечин день), то приносять зі собою на крилах сніги. І щоб ви подумали?!. Звечора, здавалося б, ніщо не віщувало негоди, а вранці, 19 березня, у нас таки випав сніг, хоча відразу розтанув. Тож нікому не зіпсував весняного настрою.
Перевірив свої спостереження і народну прогностичну прикмету: “Якщо весною журавлі летять низько (а саме так вони летіли) — на негоду; якщо високо — на тепло”.
Тепло рано чи пізно прийде. Головне, щоб воно повсякчас панувало в людських серцях.
Вітаю вас, журавлята, у рідному краї! З поверненням!
Маркіян ЛЕХМАН.