Одним з найцікавіших завершальних днів березня у народному календарі українців є свято Теплого Олекси, яке завжди припадає на тридцяте число місяця, тобто 30 березня.
Преподобний Олексій, чоловік Божий, званий у народі Олекса, народився наприкінці IV століття у родині багатих та знатних римлян. Попри чималі нагромаджені земні скарби, батьки Олексія були побожні і щедрі люди, завжди давали милостиню бідним. Та, незважаючи на палкі молитви, у них не було дітей.
Бог все ж таки почув благальні молитви подружжя і дарував їм сина, хоча вони вже були у похилому віці. Дитину назвали Олексієм.
Батьки доклали багато зусиль, щоб дати синові пристойну освіту, виховання, а коли він досяг повноліття, то батьки знайшли для нього наречену з царської родини. Заручили молодят та обвінчали у Римі.
Проте Олексій, натхненний самим Господом Богом, у першу ж ніч залишив свою дружину, батьківський дім і подався до Едеси. Там він роздав усе майно, що мав зі собою, вбогим, калікам та сам почав просити на церковній паперті «заради Христа» у храмі Пречистої Богородиці.
Так він прожив 17 років, і ніхто з рідних та близьких не знав, де він перебуває. Але у місті Едесі Олексій став відомою і шанованою людиною. За ним закріпилося прозвище – чоловік Божий, хоча він і не шукав особистої слави для себе, чи якогось визнання.
Одного разу чудесним способом Олексій опинився у домі своїх батьків як нікому не відома вбога людина. У такому образі він прожив у рідному домі ще 17 років. І тільки після його відходу у Вічність, що сталося 411 року, довідалися, хто це був насправді.
У народному побуті цей день має назву Теплого Олекси. Серед пасічників у давніші часи була поширеною традиція на його свято виставляти вулики із зимових утеплених сховищ на пасіку.
Якщо весна видалась пізньою, і пасіку винести ще не можна, то пасічник обов’язково йшов до бджіл, торкався вуликів і примовляв:
- Нуте, бджоли, готуйтеся – прийшла пора, йдіть-летіть та не лінуйтеся. Приносьте густі меди, рівні воски та часті рої Господу Богу на офіру, а мені, господарю, – на славу!
Коли ж у цей день добряче потепліло, то пасічник, виносячи вулики, брав зі собою образи Святих Зосима і Саватія (покровителів, опікунів бджіл – Божих комах) та промовляв:
- Як уже цьому дереву на пні не стояти (при цьому вказував на сухе дерево), гілля не пускати, листом не зеленіти, з вітром не шуміти, так і моїй пасіці, моїм роям до трьох днів з віка не летіти, чужих пасік не шукати, а мене, господаря, триматися. Я вас, мої рої, буду в бджільнім домі збирати. Приносьте, бджоли, віск Богові на свічку, а людям мед на поживу.
Потім бджоляр читав молитву, присвячену Олексію,чоловіку Божому, щоб він захищав бджіл від всякого лиха.
Стародавнє українське повір’я стверджує що пташина вівсянка вперше співає весняну пісню у свято Теплого Олекси, якою б погода у цей день не була. В українському фольклорі пісню вівсянки асоціюють зі словами:
- Діду, діду, сій ячмінь!
Або ж:
- Кидай сани, бери віз,
Та й поїдем по рогіз!
За переказом, і щука на Теплого Олекси лід хвостом розбиває. Це можна почути і побачити, якщо вийти на берег водойми. Кажуть, що тоді навіть можна щуку руками впіймати, але то – гріх.
Колись, як і на Сорок Святих, так і на Теплого Олекси, побутував цікавий звичай запрошувати весну. Щоб вона скоріше приходила, рано-вранці, до схід сонця, старші жінки, молодиці, дівчата, діти вибігали на пагорби, ставали на відкритих місцях та піснями-веснянками закликали весну:
- Прийди, весно, прийди,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам зілля,
Принеси нам красок.
(І тепер красками у деяких місцевостях України називають квіти).
У таких співаночках від імені весни розповідається і про ті дари, які отримують люди разом з її приходом. Наприклад:
- Принесла вам літечко
І зелене житечко,
Ще й зелене зіллячко
На ваше подвір’ячко,
Хрещатенький барвінок
І запашний васильок…
Однак і люди не залишалися перед нею у боргу – виходили до весни з символічними подарунками, пожертвами, а молоду берізку, як символ весни, прикрашали барвистими стрічками.
Тільки-но потепліло і з’явилися перші весняні ознаки, діти ходили від хати до хати, тримаючи у руках зроблену з дерева ластівку та прославляли весну.
Господині пекли з тіста солодке печиво, пряники у вигляді жайворонків, щоб птахи швидше поверталися з вирію, приносили зі собою весну красну.
Тарас ЛЕХМАН