Від початку війни у 2014 році сотні працівників ДП «Львіввугілля» одягли військову форму та зі зброєю в руках стали на захист України. До Дня Захисників і Захисниць України розповідаємо про тих, хто пройшов пекло боїв, повернувся до рідного колективу та продовжує підтримувати своєю працею паливно-енергетичний комплекс держави.
Один із них – Юрій Ключковський, який нині очолює Вантажно-транспортне управління ДП «Львіввугілля».
У 2014 році, у віці 51 року, обіймаючи посаду головного інженера дирекції з капітального будівництва ДП “Львіввугілля”, Юрій Іванович долучився до лав ЗСУ та вирушив захищати східні терени. Він був командиром взводу снайперів у 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка.
«Тоді, пригадую, колеги дуже допомогли – придбали каску, бронежилет, – згадує ветеран. – Ніхто й уявити не міг, що АТО – це лише підготовка до чогось набагато страшнішого. Набутий у промисловості організаційний досвід дуже знадобився: допомагав згуртовувати людей для виконання бойових завдань».
Відслуживши рік, воїн повернувся додому. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, він очолював ДП «Волиньвугілля». Як досвідчений офіцер, 58-річний чоловік розумів: настав час ще більших випробувань. Тривожний рюкзак вже був напоготові. Одразу з’явився до військкомату, взяв кілька днів, щоб передати справи, і знову вирушив на передові рубежі сходу, де керував ротою піхоти у 63-й окремій механізованій бригаді.
Миколаївщина, звільнення Херсона, вихід на правий берег Дніпра, Бахмут, Костянтинівка, сумнозвісний Серебрянський ліс і захист Лиману – ці назви назавжди закарбувалися в серці. Це тисячі облич і доль, палюча спека влітку та страшні ночі в холоді зими, а головне – усвідомлення того, яка висока ціна лаконічних переможних повідомлень: «Українські війська звільнили населений пункт N…».
Найважчим випробуванням для командира завжди залишаються втрати.
«Є розуміння, що від твоїх дій залежить доля родин, – ділиться капітан Юрій Ключковський. – Коли виконували завдання по обидва боки річки, бійцям доводилося під постійними обстрілами ворога переправлятися на інший берег: змінити людей, доставити провіант та боєприпаси. Ці рішення були непростими, ризики зашкалювали».
Демобілізувавшись після досягнення 60-річного віку, Юрій Іванович повернувся до вугільної галузі Львівщини. Багатий життєвий досвід, віра в Бога та вміння ухвалювати зважені рішення допомагають йому ефективно налагоджувати виробничі процеси.
ДП «Львіввугілля» пишається кожним із наших захисників. Дякуємо за вашу мужність на передовій та відданість вугільній галузі.
