Юна червоноградка Олена Федюра у липні отримала дипломи І ступеня в номінаціях “проза” та “поезія” відомого міжнародного фестивалю “Рекітське сузір’я” та грошову премію ім. Наталії Петренко з рук заступника Голови правління Міжнародного центру ЮНЕСКО, ректора Міжнародної Академії літератури і журналістики, генерального директора фестивалю Василя Тарчинця (на фото).
Олена – донька шахтаря, електрослюсаря підземного дільниці ВіТБ Віталія Федюри з шахти “Відродження”, перейшла у 6 (10) клас Червоноградської гімназії. Часто зустрічаючи дівчину на численних творчих заходах літературно-мистецького об’єднання “Третій горизонт”, а її твори у місцевих альманахах, з цікавістю спостерігала: чи розкриється цей талант або ж вірші та проза так і залишаться черговим дитячим захопленням? Проте тендітна білявка шостий рік поспіль настійливо займається у місцевому відділенні МАЛіЖу й готує до друку вже третю книгу. Опікується творчою долею дівчини відомий червоноградський митець слова, шахтар-ветеран Ігор Дах.
Улюблений автор Олени – Ліна Костенко. Свої твори розміщує на Червоноградському парафіяльному сайті церкви Св. Йосафата, на сайтах МАЛІЖу та “На всі 100%” бібліотеки для дітей.
– Пишеш, притримуючись з певного плану чи тільки коли прийде натхнення? – запитую у дівчини.
– Чекаю натхнення, – усміхається вона. – Але все почуте і побачене рано чи пізно переплавляється у якісь рядки. Багато гострих емоцій викликають події останніх років в нашій державі з початку Революції Гідності і війна…
– Як ставляться до твого захоплення батьки?
– Тато колись і сам писав вірші, тому гаряче підтримує, а мама пишається мною. Моя сім’я – мої перші слухачі та критики.
Цьогорічний тріумф на відомому літературному фестивалі, безумовно, додав дівчині наснаги до творчості. Маючи досить реалістичний погляд на життя, розмірковує над майбутньою професією і схиляється до факультету журналістики. Але як би там не склалося життя, хочеться щиро побажати Олені, щоб дарований Господом дар розвивався у творчій праці, а у культурному просторі України на повну силу зазвучав новий сильний голос дівчини з Червонограда.
Марія ЛУЦЕНКО
За матеріалами газети «Гірник»
ВИЩЕ НЕБА
Прощай, моя лебідко білокрила.
Пробач мені, але так було треба,
Щоб ти мені дороги не закрила.
Зустрінемось пізніше. Вище неба.
Я повернуся, але не додому,
В твої обійми – весняні дощі.
Ти змиєш лагідно воєнну втому
І тую кров, як маки, на плащі.
Прости мене. Тебе ще перестріну,
Не раз у маках повернешся в сни.
Кричить країна: “Гей, козаче-сину,
Борися у ім’я Її весни!”